Хмарний хостинг: провайдери та ціни

Відмінності між звичайним і хмарним хостингом

Якщо віртуальний хостинг, в деякому роді, «одинак-трудівник», то хмарний хостинг, за аналогією – «команда», в якій «гравці» не тільки «беруть числом», але і при потребі легко підміняють один одного.

На практиці справа виглядає так. Звичайний віртуальний хостинг організований так, що на один фізичний сервер («залізо») поміщаються сайти (та інший контент) певної кількості користувачів, і ресурси сервера – продуктивність процесорів, оперативна пам’ять, інша пам’ять, канали для пропуску трафіку тощо – діляться на всіх користувачів за нормативами, встановленими хостером, часом – зовсім не щедро. Щось на зразок комунальної квартири із загальною кухнею, іншими службами… і консьєржем на ходу, який ще подумає, чи пускати відвідувача…

Cloud Hosting – зовсім інше. Це аж ніяк не аналог «комуналки», скоріше – п’ятизірковий готель, в якому завжди в наявності про запас і вільні номери (сервери), і ліфтів в достатку (каналів для пропускання трафіку), і обслуговуючий персонал не лімітований (оперативна пам’ять, потужності процесорів), та інше в тому ж дусі. І «постоялець» не прикутий ланцюгами до «номера», а вільний розгулювати по всіх вільних номерах, поверхах, корпусах і околицях.

Яка ж різниця в практичних ситуаціях?

Уявімо собі найсумніше: на звичайному віртуальному хостингу один сервер зламався. Взагалі. Що відбувається? Всі сайти і скрипти користувачів, що знаходяться на цьому сервері, стають недоступними на деякий час, поки будуть ремонтувати або замінювати покійний сервер. Іноді – кілька десятків хвилин. Іноді – кілька годин. І добре, якщо при відновленні не виявиться, що якась частина контенту користувачів втрачена безповоротно…

А як в такій ситуації з cloud хостингом? Та чудово. Вихід з ладу окремо взятого сервера, що входить до складу хмари, ніхто з користувачів навіть не помітить. Взагалі не помітить. Зовсім. Все тому, що в хмарі сайти і скрипти користувачів автоматично обслуговуються тими серверами хмарного провайдера, які є оптимальними в конкретний момент, і вихід з ладу будь-якого з серверів означає лише те, що цей поламаний сервер на час ремонту вибуває з «команди», а користувачів будуть обслуговувати інші сервери, при цьому переведення операцій з поламаного на робочі сервери настільки стрімке, що ні користувачі, ні їхні клієнти не зможуть нічого помітити. Тому в хмарі сайти працюють практично без перебоїв — з аптаймом 99,99 %.

Знову ж таки — на хмарі неможливо втратити свій контент, оскільки він, як мінімум, дублюється в різних «місцях» хмари, а часто — резервується і тричі, і більше разів — залежно від ступеня важливості та організації хмари.

У разі серверних аварій меншого рівня, наприклад – виходу з ладу диска пам’яті, або частини оперативної пам’яті, на віртуальному хостингу сайти працюватимуть, але повільно, поки будуть усуватися причини аварії, і копіюватися резервні дані… на хмарі – ніяких збоїв в такій ситуації не буде.

По суті, cloud hosting – це ідеальний варіант хостингу для інтернет-магазину, для якого дуже важливі безперебійність роботи і здатність витримувати значні навантаження на сервери хостингу.

Розглянемо іншу ситуацію. Припустимо, у хмарного провайдера немає надто жорстких обмежень для окремих користувачів щодо навантаження на процесор, задіяння оперативної пам’яті та обсягу трафіку на одиницю часу. Власне, на хмарі – так і є зазвичай. Якщо ж на звичайному віртуальному, без жорстких обмежень… Скажімо, хтось із сусідів по серверу на віртуальному хостингу, затіяв на своєму сайті щось таке, що різко підвищило кількість відвідувачів на його сайт. І в результаті, наприклад, всі жителі Шанхая, скільки їх там не було, запалилися бажанням негайно відвідати цей сайт. Що станеться? Спочатку – сильно загальмуються всі сайти на цьому сервері. Потім, якщо трафік буде наростати і далі – або штучно обмежиться доступ до сайтів всіх користувачів цього сервера, або сервер «ляже», і все стане недоступним.

На хмарі в такій ситуації – нічого подібного. Звідки б не почався сплеск трафіку – хмара автоматично перерозподілить ресурси, забезпечуючи безперебійність і швидкість. Інше питання – адміністративні аспекти. Наприклад, за умовами тарифного плану, користувачеві такий сплеск може додати певну суму до чергового рахунку на оплату, або тарифний план може передбачати певну «стелю», понад яку трафік не буде пропускатися, наприклад – шляхом уповільнення.

Знову ж таки, планові (регламентні) роботи на сервері звичайного віртуального хостингу можуть означати недоступність сайтів всіх його користувачів на час виконання робіт, від декількох десятків хвилин до декількох годин. На хмарному хостингу ніхто з користувачів ніколи не помітить жодних перебоїв, пов’язаних з технічним обслуговуванням.

Є й ще один, досить важливий, аспект. Він не має значення для користувача, сайт якого в якості аудиторії передбачає, наприклад, жителів свого ж регіону, і сервери хостера знаходяться тут же, поруч. Але ось якщо аудиторія велика, або зовсім глобальна… Як здійснюється доступ до сайту, який знаходиться на сервері звичайного віртуального хостингу, наприклад, в Києві? Для близьких відвідувачів – все досить швидко, оскільки невеликі відстані для кабельних і оптоволоконних ліній, в поєднанні з невеликою кількістю проміжних вузлів Мережі, що забезпечують доступ, не забирають багато часу на проходження і обробку трафіку. Інша справа – відвідувач з Австралії, Нової Зеландії, Південної Америки… Мало того, що фізична довжина кабелів і оптичних ліній збільшується на порядки, але і кількість проміжних вузлів, що важливіше – різко зростає. І кожен додатковий кілометр кабелю, кожен проміжний вузол (сервер), що обробляє трафік, складають багато мілісекунд затримки вже в секунди. Адже час потрібен не тільки на проходження трафіку до користувача, а ще й на те, щоб сервер, на якому розміщений сайт, встиг зробити свою роботу… як підсумок – час на отримання запитуваної сторінки може збільшуватися до п’яти, часом – десяти, і навіть більше, секунд… в той час як маркетологи давно з’ясували, що приблизно 80% потенційних відвідувачів, не дочекавшись відображення сторінки протягом трьох з половиною секунд, йдуть далі, і, в підсумку – так і не побачать сайт.

З хмарними структурами все значно краще. Вони, зрозуміло, теж бувають різними, але більшість з них надає користувачеві ще й такий жирний «плюс», як наявність регіональних вузлів хмари, в яких зберігається кеш всього контенту хмари. І тоді відбувається наступне: той самий австралійський відвідувач спочатку, дуже швидко, отримує за своїм запитом кешовану сторінку не з Києва (відповідно до прикладу вище), а з найближчого вузла, наприклад – з Індонезії, і поки він знайомиться з отриманим, хмара обробляє і готує відповіді на наступні можливі запити до того ж сайту. При цьому ресурсовитратний контент, наприклад фото, може завжди зберігатися продубльованим на регіональних вузлах і віддаватися «місцевим» відвідувачам звідти, а ніколи – безпосередньо з Києва, що знову ж таки істотно прискорює вивантаження сторінок…

Все, сказане вище, справедливо для будь-якого хмарного хостингу. Однак у багатьох хмарних хостерів є і свої, додаткові, і часом вельми «смачні», сервіси. Безглуздо намагатися їх висвітлити в декількох рядках, кожен бажаючий може поцікавитися сам, що пропонується «мастодонтами» типу Google, Amazon, Microsoft, Digital Ocean, та іншими, а також сервісами поменше.

Підсумовуючи… Якщо порівняти хороший, якісний, віртуальний хостинг з новеньким пасажирським автобусом, що їде по відмінному автобану, то cloud хостинг за аналогією – це новенький пасажирський Боїнг, з повним сервісом.